Ми на порозі річниці початку повномасштабної війни в Україні. Те, що видавалося бігом на коротку дистанцію у “2-3 тижні”, все більше нагадує тривалий марафон з невизначеним терміном. Все важче витримувати напругу щоденних тривог - і душевних, і повітряних. Фрази “тримайся” і “все буде добре” уже не дають бажаного ефекту, а хочеться ж не тільки триматися, але й перемагати. У пошуках оптимізму хочеться спиратися на щось більше і суттєвіше за обіцянки швидкої перемоги. Часи невизначеності та випробувань як ніколи потребують героїв - взірців стійкості та незламності.
Один з моїх героїв на сьогодні - Джеймс Бонд. Ні, не відомий персонаж кіно, а реальний ветеран війни у Вʼєтнамі віце-адмірал Джеймс Бонд Стокдейл. Він відомий зокрема завдяки сформульованому ним “парадоксу Стокдейла”, який кидає виклик штучному оптимізму і стане орієнтиром для тих, хто прагне запастися терпінням та мужністю до перемоги.
Звучить цей парадокс так: «Ніколи не плутайте віру в те, що ви переможете, із суворою необхідністю тверезо дивитись на факти, хоч би якими жахливими вони не були».
Звідки зʼявився цей парадокс і чим відзначився його автор? Для початку - трохи історії.
Адмірал Джеймс Бонд Стокдейл був старшим за званням серед американських військовополонених у вʼязниці Хоало, або "Ханой-Хілтоні", як жартома назвали її самі вʼязні. В 1965 році під час війни у Вʼєтнамі він виконував військове завдання, і його винищувач-бомбардувальник збили. Як зізнавався американець, після катапультування він залишався вільним ще протягом 30 секунд. Він провів у полоні довгих 8 років, під час яких очолював групу опору адміністрації в'язниці, і був звільнений у 1973-му році. Його катували більше 20-ти разів за час перебування в таборі, він утримувався, зокрема, в одиночній камері, не мав жодних прав військовополоненого, не знав чи буде колись звільнений, чи побачить знову свою сім'ю.
Коли Стокдейл повернувся до США, його спитали, хто не виживав у полоні? І він дав несподівану відповідь: оптимісти. Вони вірили, що їх звільнять на Різдво, але Різдво минало. Потім вони вірили, що їх звільнять до Великодня, але й Великдень проходив. Коли вони дивилися суворій правді в обличчя, то не могли пережити це і гинули.
Джеймс Стокдейл радить позбавитися штучного оптимізму. Джим Коллінз, який розповів історію Стокдейла у своїй книзі «Від хорошого до великого», так цитує вететрана:
- Я ніколи не втрачав віри, ніколи не сумнівався не тільки в тому, що вийду, але і в тому, що залишуся переможцем, і те, що я пережив, - це досвід, який визначив все моє подальше життя, і я ні на що не проміняв би його… Ось один дуже важливий урок: ніколи не плутайте віру в те, що ви переможете (а ви не можете дозволити собі втратити цю віру) з суворою необхідністю тверезо дивитися фактам в обличчя, якими б жахливими вони не були.
Справжній оптимізм - реалістичний. Не ховати голову в пісок, не поринати у світ ілюзій, що все налагодиться само собою. Штучний оптимізм може допомогти спринтеру, але марафонівцю доведеться зіткнутися із суворою реальністю, яку він не зможе прийняти. Самообман – не найкраща практика для перемоги.
P.S.: Після звільнення Джеймс Стокдейл став першим в історії військового флоту тризірковим офіцером, що двічі отримав нагороду льотчиків і Медаль Пошани - найвищу військову нагороду США. Він був кандидатом на посаду віце-президента свого друга Роса Перро на президентських виборах у 1992 році. Разом з дружиною Сібіл вони написали книгу "У любові й на війні", що описує досвід років полону. Помер у віці 81 року, похований на цвинтарі Академії ВМС США. За мотивами його життя було знято фільм «У любові й на війні».
За матеріалами www.jimcollins.com