Парадокс Стокдейла

Парадокс Стокдейла

Ми на порозі річниці початку повномасштабної війни в Україні. Те, що видавалося бігом на коротку дистанцію у “2-3 тижні”, все більше нагадує тривалий марафон з невизначеним терміном. Все важче витримувати напругу щоденних тривог - і душевних, і повітряних. Фрази “тримайся” і “все буде добре” уже не дають бажаного ефекту, а хочеться ж не тільки триматися, але й перемагати. У пошуках оптимізму хочеться спиратися на щось більше і суттєвіше за обіцянки швидкої перемоги. Часи невизначеності та випробувань як ніколи потребують героїв - взірців стійкості та незламності.

Джеймс Бонд

Один з моїх героїв на сьогодні - Джеймс Бонд. Ні, не відомий персонаж кіно, а реальний ветеран війни у Вʼєтнамі віце-адмірал Джеймс Бонд Стокдейл. Він відомий зокрема завдяки сформульованому ним “парадоксу Стокдейла”, який кидає виклик штучному оптимізму і стане орієнтиром для тих, хто прагне запастися терпінням та мужністю до перемоги.
Звучить цей парадокс так: «Ніколи не плутайте віру в те, що ви переможете, із суворою необхідністю тверезо дивитись на факти, хоч би якими жахливими вони не були».
Звідки зʼявився цей парадокс і чим відзначився його автор? Для початку - трохи історії.

Трохи історії

Адмірал Джеймс Бонд Стокдейл був старшим за званням серед американських військовополонених у вʼязниці Хоало, або "Ханой-Хілтоні", як жартома назвали її самі вʼязні. В 1965 році під час війни у Вʼєтнамі він виконував військове завдання, і його винищувач-бомбардувальник збили. Як зізнавався американець, після катапультування він залишався вільним ще протягом 30 секунд. Він провів у полоні довгих 8 років, під час яких очолював групу опору адміністрації в'язниці, і був звільнений у 1973-му році. Його катували більше 20-ти разів за час перебування в таборі, він утримувався, зокрема, в одиночній камері, не мав жодних прав військовополоненого, не знав чи буде колись звільнений, чи побачить знову свою сім'ю.

Але залишався командиром, що робить все можливе для інших військовополонених, щоб, незважаючи на тортури, вони вийшли з випробувань незламані і могли протистояти спробам використовувати їх в пропагандистських цілях.
Він винаходив прийоми, які допомагали полоненим переносити тортури: ніхто не може чинити опір нескінченно, тому він розробив покрокову систему - після X хвилин ви розповідаєте трохи, потім ще трохи… Так у солдатів з'являлися орієнтири, яких вони трималися, і це допомагало їм переносити біль.
Він придумав систему передачі інформації, щоб зменшити відчуття ізоляції між увʼязненими, яку намагалися створювати тюремники. Це була справжня азбука Морзе: за допомогою чергування стуків та пауз кодувалися літери алфавіту. Одного разу, коли у вʼязниці мала панувати тиша, увʼязнені наповнили центральний барак стукотом, відбиваючи Стокдейлу "Ми любимо тебе" - так вони відзначили третю річницю з дня збиття Джеймса.
Одного разу Стокдейл ударив себе табуретом і порізав себе бритвою, навмисно понівечивши своє обличчя, щоб його не змогли зафільмувати як приклад полоненого, з яким добре поводяться. У листах до дружини він повідомляв секретну розвідувальну інформацію, знаючи, що якщо про це стане відомо, його знову будуть катувати і, можливо, вб'ють.

Оптимісти не виживають

Коли Стокдейл повернувся до США, його спитали, хто не виживав у полоні? І він дав несподівану відповідь: оптимісти. Вони вірили, що їх звільнять на Різдво, але Різдво минало. Потім вони вірили, що їх звільнять до Великодня, але й Великдень проходив. Коли вони дивилися суворій правді в обличчя, то не могли пережити це і гинули.
Джеймс Стокдейл радить позбавитися штучного оптимізму. Джим Коллінз, який розповів історію Стокдейла у своїй книзі «Від хорошого до великого», так цитує вететрана:
- Я ніколи не втрачав віри, ніколи не сумнівався не тільки в тому, що вийду, але і в тому, що залишуся переможцем, і те, що я пережив, - це досвід, який визначив все моє подальше життя, і я ні на що не проміняв би його… Ось один дуже важливий урок: ніколи не плутайте віру в те, що ви переможете (а ви не можете дозволити собі втратити цю віру) з суворою необхідністю тверезо дивитися фактам в обличчя, якими б жахливими вони не були.
Справжній оптимізм - реалістичний. Не ховати голову в пісок, не поринати у світ ілюзій, що все налагодиться само собою. Штучний оптимізм може допомогти спринтеру, але марафонівцю доведеться зіткнутися із суворою реальністю, яку він не зможе прийняти. Самообман – не найкраща практика для перемоги.
P.S.: Після звільнення Джеймс Стокдейл став першим в історії військового флоту тризірковим офіцером, що двічі отримав нагороду льотчиків і Медаль Пошани - найвищу військову нагороду США. Він був кандидатом на посаду віце-президента свого друга Роса Перро на президентських виборах у 1992 році. Разом з дружиною Сібіл вони написали книгу "У любові й на війні", що описує досвід років полону. Помер у віці 81 року, похований на цвинтарі Академії ВМС США. За мотивами його життя було знято фільм «У любові й на війні».
За матеріалами www.jimcollins.com

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *